The Visitor

У кожної сучасної субкультури, кожного виду мистецтва є свої кінострічки, так звані must be seen, з перегляду яких часто і починається справжнє захоплення цією справою. Герої таких фільмів, як правило, уособлюють певний ідеал, людину, що присвятила життя улюбленому заняттю і досягла в ньому успіху. Так, ті, хто обожнює танці, до списку улюблених напевно віднесуть "Потанцюємо" з Річрдом Гіром, "Лялечку" із Джесікою Альбою, "Відчуй ритм". А новий і популярний серед молоді паркур важко уявити без славнозвісного "Ямакасі". Тим же, хто шаленіє від ритмів африканських барабанів, напевно відома стрічка "Відвідувач/The Visitor".

Згадавши сюжети таких must be seen, я вже з перших хвилин почала прогнозувати хід подій: ну ось, головний герой Волтер Вейл (його грає відомий актор Річард Дженкінс) – професор і вдівець, людина стомлена і самотня, словом, нещасна, знайомиться із сирійцем на ім"я Тарек:

– Любите класичну музику? – Так. – Я теж. Граєте на піаніно? – Ні. А ви? - Я? Ні, я граю на джембе.

Здавалося б, розв"язка очевидна: щасливий професор, що виграє скажені африканські ритми, знаходить нових друзів і нову відраду в житті. Всі щасливі, всі сміються.

Та я помилилась. Тарек, його дівчина Зайнаб і мати Мона – нелегальні імігранти, тож, випадково наскочивши на очі поліції, хлопець потрапляє спершу за грати, а потім його депортують. І що з того, що він ні в чому не винен, що Волтер полюбив його мало не як сина і навіть не проти поділитись квартирою ву Нью-Йорку? Що з того, що Зайнаб робить чудові прикраси, від яких американці у завхваті? Кому яке діло, що Уолтер після довгих років страждань і самотності покохав матір Тарека? Закон суворий, а після 11 вересня – суворіший удвічі, тож Мона їде за сином у Сирію, і повернутись вони вже не зможуть.

Гугл каже, що нелегальних мігрантів у Сполучених Штатах нараховується близько 12 мільйонів. Звісно, розказана у "The Visitor" історія – скоріше ідеал, виняток із загального. Маю сумнів, що всі нелегали у США такі симпатичні і щирі, а американці готові впустити нещасних до своїх домівок і кинути роботу і попереднє життя, відстоюючи їхні права. Тим сумніше, адже це мільйони поламаних доль, мільйони сповнених страху і відчаю людей. "Він був хорошим хлопцем! У нього тут було ЖИТТЯ", – кричить обурений Волтер.

Взагалі, нелеальна міграція – не лише проблема заокеанської Америки, а й українська реалія, надто складна і суперечлива, щоб у неї зараз заглиблюватись. Скажу лише, що захоплюючись екзотикою, переймаючи дреди і растафаріанство, громадяни більш благополучних країн не завжди мають уявлення про первинних носіїв цих культур, що живуть за межею бідності і відчайдушно прагнуть вирватись до кращого життя. І Волтеру Вейлу, що здобув авторитет як автор книг про економіку третього світу, раптом стає ніяково і соромно, коли цей третій світ дивиться на нього сумними очима  Мони.

У нашому всуціль глобалізованому, прогресивному  та демократизованому світі залишаються кордони, що часом переростають в глухі стіни. І Волтера, який  зумів побороти міжнаціональні та культурні бар'єри та упередження, у поважному віці відкрити своє серце незнайомим людям і покохати, розлучають з ними без надії на зустріч. Він знову сам, але дещо різнить цю його теперішню самотність з тією, що була на початку фільму. У нього є джембе і музика, що з"явилась із найкращого куточка  душі.